COURAGE

Підключення Колекцій

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» має невелику музейну колекцію, яка постійно збільшується. Музей має неабияке минуле, оскільки знаходиться у приміщенні в’язниці, яку використовувала польська поліція, нацистські та радянські окупаційні режими, КДБ. До 1996 року будівля використовувалась місцевим управлінням державної Служби безпеки України (СБУ). Коли в 2006 році місцева громада активістів та небайдужих людей протестували проти забудови внутрішнього подвір’я тюрми, то приміщення в’язниці вирішили перетворити на меморіал пам’яті тисячам розстріляних в’язнів, які були знищені органами НКВС влітку 1941 р., коли Червона армія відступала перед нацистами, як і всім іншим ув’язненим, які тут перебували у наступні десятиліття.

З часу відкриття музею від 2009 р. було зібрано приблизно 2000 експонатів. Як свідчення злочинів нацистських та радянських військ часів Другої світової війни у ньому зберігаються особисті речі політичних в’язнів та затриманих: листи, особисті документи та видання самвидаву, що у 1960-х та 1970-х роках використовувалися як речові докази для фабрикування справ дисидентів, художників, а також правозахисників у Львові та міських околицях. Крім цього, тут знаходиться спеціальна колекція приблизно з 50-ти предметів (про неї згадаємо згодом), яка включає в себе вишивку, вервиці виготовлені з хліба та інші речі, створені руками ув’язнених, які відбували тривалі вироки в сибірських трудових таборах. Розглядаючи музейно-меморіальні експонати в більш широкому контексті, слід наголосити, що матеріали про львівських дисидентів є важливим доказом тоталітарного трактування брежнєвським періодом найбільш непримиренних радянській владі супротивників.

Василь Стус – один з найвизначніших українських поетів свого покоління та знакова фігура руху шістдесятників. Як і у випадку багатьох інших письменників, боротьба Стуса з радянським режимом, по великому рахунку, затьмарила його людську та художню спадщину, адже його у брутальний спосіб кинули у карцер та піддали тортурам в радянському таборі для ув’язнених. Колекція Василя Стуса в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ в м. Києві була подарована його сім’єю після того, як у 1991 році Україна здобула незалежність. До цієї колекції матеріалів належать невідомі роботи, численні зшитки кореспонденції Стуса, а також фрагменти творів, що пережили ГУЛАГ. Працюючи з даними матеріалами, дослідники та архівісти зауважують значний вплив на творчість В. Стуса домінуючих на той час європейських тенденцій, а також літературних класиків.

Його поезія вважається з одного боку «глибоко європейською, модерністською, інтелектуальною», а з іншого – нестримно індивідуалістичною, створена напрочуд чуйною та принциповою особистістю. За словами літературознавця Алессандро Ахіллі, ці творіння були радше «особистим бунтом Стусової свідомості», а не політичними імплікаціями його слів та вчинків, і саме це становило чималу загрозу для «синтезованої люті радянської ідеології». Дана колекція творів допомагає збагнути, яким чином «Стус як поет, Стус як політичний в’язень, Стус як громадянин і патріот» зміг утворити «єдиний ланцюг», як висловилась його колега шістдесятниця Надія Світлична, що впроваджує нас в глибокі роздуми над мотивами його політичної та особистої непримиренності. Крім цього, знайомство з матеріалами дає шанс наново переосмислити «складність і багатогранність» його творчості. Таким чином, колекція значно збагачує наше розуміння контурів культурної опозиції в радянській Україні та її масштабність.

Андрій Синявський був радянським дисидентом, письменником, літературним критиком, студіював літературу. Переважна більшість колекції складається із його письмових творів, кореспонденції та фотографій. Це — велика колекція, що містить матеріали, які він написав і зібрав протягом життя разом із дружиною Марією Розановою, яка була менш відомою, проте, помітною фігурою в дисидентському русі. Вони складаються із його письмових творів, щоденників, кореспонденції, допитів та матеріалів із процесу Синявського 1966 року й іншого автора -- Юлія Даніеля — друкованих видань, звукозаписів фотографій та мемуарів, зв'язаних із російською літературою, правами людини в СРСР, політичними процесами та умовами утримання політв'язнів у СРСР, а також емігрантськими справами. Ця колекція також включає записи російськомовного паризького журналу “Синтаксис”, який редагував особисто Синявський.

Архів Кропивницького є приватною колекцією документів, пов'язаних із діяльністю Київського інституту мистецтв у другій половині 1920-х. Ректор інституту — Іван Врона — призначив Мар'яна Кропивницького помічником Відділу досліджень експериментального візуального мистецтва, очолюваного ахудожником-авангардистом Казиміром Малевичем. Кропивницький був особистим помічиком Мелевича в 1928-1930 р.р Архів містить записи зустрічей, нотатки Кропивницького стосовно лекцій Малевича та копії неопублікованих лекцій Малевича. Оскільки архів інституту був знищений, колекція Коропивницького є, можливо, однією і містить документи про історію інституту в міжвоєнний період.