Колекція Зіна Геник-Березовської була поетапно передана з Праги до Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка в м. Києві. Процес був розпочатий у 1993 році, через два роки після її смерті. У 1995 році її син Марко подарував понад 800 листів, надісланих з України його матері, більшість з яких було написано в період 1964-1990 років. Серед її кореспондентів були видатні діячі культури України та відомі учасники руху шістдесятників: Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк та її дорога подруга Михайлина Хомівна Коцюбинська. Всі вони долучились до організації передачі документів Геник-Березовської до Києва, провівши каталогізацію після їх отримання.

800 листів цієї збірки є великим здобутком, який Коцюбинська назвала «епістолярною панорамою 1960-х років», яка засвідчує реакцію її друзів і колег на пост-хрущовські гоніння культурної та національної еліти – не тільки в Україні, а й у сусідній Чехословаччині. Ці листи містять оцінку і сприйняття військової інтервенції Радянського Союзу під час Празької весни 1968 року. Український письменник Іван Дзюба згадує, що обговорював ці події з Геник-Березовською в Києві в той  день, коли радянська влада послала танки до Праги. Українці та чехи тоді зрозуміли, що це остаточна поразка «соціалізму з людським обличчям» Олександра Дубчека. Євген Сверстюк у своїх спогадах зауважив, що українські шістдесятники були учасниками реформ Дубчека і позитивно сприйняли ідею просування до демократичного соціалізму. Через особисте листування між українцями в Україні та українськими емігрантами у Празі, які були громадянами Чехословаччини, становить унікальність колекції Геник-Березовської, у якій підкреслюється важливість транснаціональних зв'язків заради підтримки опозиційного руху.

Деякі з цих листів Коцюбинська включила у додатки до книги «Зафіксоване і нетлінне», в якому покликається на погляди Олександра Герцена щодо важливості листів. У книзі вона розглядає листи як художнє явище, а також як багатогранність посередника з особливими характеристиками та «ароматом». В інтерв'ю газеті «День» Коцюбинська згадує про обмін між двома українськими письменниками модерністами для кращого пояснення її підходу до цієї епістолярної спадщини. «Неначе пісні Ваші листи грали голосно», – написала Ольга Кобилянська Василю Стефанику, «поміж двома аркушами паперу ви захоплюєте цілий всесвіт, світ вашої душі, і відсилаєте його мені». Крім цього вона додала, що ці листи дали їй можливість побачити феномен шістдесятників, їхніх попередників та наступників з середини, дозволяючи «розуміти ці цифри як реальних людей, спростовувати міфи, які їх оточують, і навпаки, перешкоджати їхній канонізації».