Осип Майданюк був художником, що народився в місті Кам'янець-Подільський у 1886 році. Він навчався в декількох академіях, переважно в Києві та Одесі. Згодом, до Першої світової війни, Майданюк викладав живописне мистецтво та історію мистецтва у Львівській Академії. Згідно з текстом листа його дружини Ельзи, він був ув'язнений росіянами під час Першої світової війни, і, перебуваючи на шляху до Мурманська, був звільнений шведами у Фінляндії. Майданюк переїхав до Стокгольма, де згодом був призначений секретарем української делегації. Після проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році, Й. Майданюк відповідав за дипломатичні відносини з Норвегією та Фінляндією. Наступного року Майданюк подав у відставку, щоб повернутися до роботи як художник. Тим не менш, використавши гроші, які отримав після відставки, він відкрив в Стокгольмі українське інформаційне бюро.

Після смерті О. Майданюка в 1961 році, його дружина Ельза направила основну частину свого особистого архіву та бібліотеку до Українського музею-архіву в Клівленді через контакти з Євгеном Бачинським. Колекція Майданюка налічує майже 1000 найменувань, складається з багатьох українських книг, виданих у 1917-1921 роках, а також тогочасних книг надрукованих іншими мовами. Е. Майданюк також надіслала журнали, кілька мап і фотографій. Серед них – 13 фотографій поранених солдатів на шляху до України з Фінляндії, який проходив через Швецію в 1918 році. Серед документів є його дипломатичний паспорт, виданий Українською Народною Республікою (УНР), чимало виданих йому віз за час виконання його обов'язків як секретаря української делегації в Стокгольмі.

Ці документи були частиною передачі до архівів у Північній Америці, зокрема, до Українського музею-архіву в Клівленді, величезної колекції документів колишніх дипломатів УНР та представників уряду. Незважаючи на передачу частини документів Євгеном Бачинським до Карлтонського Університету в Канаді, УМА зберігає досить багато документації з цього періоду, завдяки документам Майданюка та інших матеріалів, які не були передані Карлтону в 1970-х роках. Ця документація свідчить про дуже ранню і прихильну до комунізму (зокрема до більшовицької революції) опозицію. У співпраці з іншими політичними судженнями, сформульованими під час розпаду Російської імперії в 1917 році, представники Української Народної Республіки проголосили незалежність України і доклали великих зусиль для встановлення дипломатичних відносин у цей граничний період – з часу розпаду імперії і до моменту створення Радянського Союзу у 1922 р. Ці документи є важливим джерелом для дослідження витоків культурного протистояння комунізму в Україні, що містить невирішені досі питання.