Український символіст, драматург, поет і есеїст Олександр Олесь (Кандиба), народився 1878 році у місті Білопілля, Харківської губернії, що належала до Російської імперії (сучасна Сумська область України). Сім'я Кандибів була нащадками знатного козацького роду, а це означало, що вони сприйняли більшовицькій революції зі значним скептицизмом. У 1917 році Олександр опублікував низку віршів, в яких висловив своє прагнення до відновлення української державності. Після більшовицького перевороту Олесь залишився у вигнанні з 1919 року, жив у Будапешті, Відні, Берліні та Празі. За життя він опублікував свої багатотомні праці, де переважно зосереджувався на своїй любові до України. Його син Олег Ольжич (Кандиба), 1907 року народження, став членом Організації Українських Націоналістів у 1929 році, залишаючись лояльним до Мельниківської фракції (ОУН-М) після розколу в 1938 році. Ольжич повернувся в Україну в 1941 році, щоб допомогти сформувати Українську національну раду. Подальші роки життя Олеся були складними. Гітлер розділив Чехословаччину, а син Олександра Ольжич був схоплений нацистами, тортурований і замучений в концтаборі Заксенхаузен в червні 1944 року.