Ірина Стасів-Калинець (1940-2012) – поетеса, філолог, учасниця руху шістдесятників та правозахисників Україні. У 1972 році разом з більшістю однодумців була арештована за «антирадянську пропаганду та агітацію». У 1959-1964 роках Стасів-Калинець вивчала слов’янські мови та літературу у Львівському університеті, опісля працювала вчителем та бібліотекарем у місцевій школі. У 1969 році почала викладати українську мову та літературу у Львівському політехнічному інституті. Тоді також опублікувала низку дитячих книг. У результаті «хрущовської відлиги» вона активно зацікавилася розвитком подій у сусідній Угорщині та Чехословаччині, в результаті чого її погляди радикалізувались. У 1970 році вона та дев’ять інших сміливців написали лист, у якому виразили протест проти арешту історика Валентина Мороза, після чого її звільнили з роботи. Наступного року вона разом з чоловіком публічно заявили про підтримку правозахисниці та вченої-іммунолога Ніни Строкатої-Караванської, яку заарештували у 1971 році.
Арештувавши І. Стасів-Калинець у 1972 році, КДБ допитало багатьох її колег-дисидентів та майже 100 її колишніх студентів, з яких лише кілька подали на неї наклеп. Засуджена до 6-ти років позбавлення волі у примусовому трудовому таборі та до 3-х років заслання в далекому Сибіру в селі Ундіно-Посельє Забайкальського краю в Росії (разом з чоловіком Ігорем Калинцем, який був заарештований за подібними звинуваченнями та засуджений до тривалого тюремного ув’язнення). Вирок не був переглянутий на її користь, незважаючи на скарги від її імені, що був він занадто непропорційною відплатою за написання нонконформістської поезії.
Після виходу на волю у 1981 році Калинець повернулася до Львова, де знову почала провадити активне життя та намагалася влаштуватися на роботу, однак безрезультатно. Врешті, після втручання органів КДБ, її все-таки прийняли в обласний центр викладачів, де вона працювала касиром та секретаркою. У 1987 році Стасів-Калинець відігравала активну роль у процесі відродження культурного та громадського життя Львова. У листопаді, разом з чоловіком Ігорем, вони стали співзасновниками української асоціації за незалежну творчу інтелігенцію. Члени асоціації проводили публічні лекції про Василя Стуса, працювали з незалежними культурними журналами, долучилися до створення української гілки "Меморіалу", а також Народного Руху України, що став основною складовою демократичної опозиції у республіці.
Крім цього, І. Стасів-Калинець долучилась до справи відродження Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). У 1988-1989 роках вона – активна учасниця багатьох мітингів та зборів, які влада вважала несанкціонованими. У результаті її кілька разів затримували. За участь у мітингу 22 січня 1989 року з нагоди відзначення 80-ої річниці декларації незалежності Західно-Української Народної Республіки 1919 року, її взяли під варту та заарештували терміном на 10 днів. Крім цього, у лютому 1989 року, під час візиту Михайла Горбачова до Львова, І. Калинець знову затримали спецслужби.
У 1990 році І. Стасів-Калинець було обрано депутатом Верховної Ради України. У травні 1990 року вона стала керівником Львівського обласного управління освіти, відігравши ключову роль в процесі реформування освіти. У 1992-1994 роках Стасів-Калинець очолювала парламентський підкомітет з питань освіти. Вона відігравала важливу роль у створенні музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» аж до смерті в 2012 році.