Іван Врона народився 29 вересня 1887 р. в Отрочі, округу Хелм Люблінської губернії Російської Імперії. Після двох років в екзилі в Сибіру за революційну діяльність, він вивчав юриспруденцію в Московському університеті (1910-14 р.р.) та мистецтво в студії Костянтина Юона в Москві (1912-14 р.р.) і пізніше в Українській академії мистецтв у Києві (1918-20 р.р.). У 1918 році він приєднався до Боротбістської фракції Української партії соціалістів-революціонерів і в 1920 р. — Комуністичної партії (большевиків) України. Його обрали до Всеукраїнського центрального виконавчого комітету в 1921 р.
У 1920-х р.р. Врона допомагав організовувати Київський інститут мистецтв і служив його першим ректором. Він також викладав там у 1930-1933 р.р. і 1945-1948 р.р. Він був засновником і керівником Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ) , програму якої він окреслив у публікації, що називалася “Мистецтво революції та АРМУ” в 1926 р. Врона також служив директором Київського музею західного і східного мистецтва та Головним інспектором мистецької освіти у Народному комісаріаті освіти. Його арткритика публікувалася в таких періодичних виданнях як “Життя і революція” і “Критика”.
У 1933 р. Врону заарештували і депортували до трудового табору Західного Сибіру. Його звільнили в 1936 р. і реабілітували в 1943-му. Після дозволу на повернення в Україну в 1944 р. він став науковим співробітником Інституту образотворчого мистецтва, фольклору та етнографії Академії наук Української РСР і написав монографії про художників Карпа Трохименка (1957 р.), Михайла Дрегуса (1958 р.) і Анатоля Петрицького (1968 р.), як і два розділи для тому 5 Наукової енциклопедії Академії наук Української РСР.
