Леонід Бачинський, народився 28 лютого 1896 року в Катеринославі (згодом Дніпропетровськ, а тепер Дніпро), був вчителем, громадським активістом і журналістом. До вступу у лави армії Української Народної Республіки (1918-1920 рр.) вивчав природничі науки у Київському університеті. Протягом революційних років він дав багато лекцій солдатам в армійських таборах УНР, а в 1920 році переїхав разом з іншими лідерами УНР до Тарнова. Пробувши короткий період у Перемишлі в 1921 р., він отримав посаду директора гімназії в с. Лука біля Самбора, де він також вчителював аж до її закриття польською владою у 1923 році. Після цього Бачинський переїхав до Закарпатського міста Ужгород, де навчав і брав активну участь в організації Пласт (українські скаути) до 1929 року, коли чехословацький уряд змусив його виїхати через його роботу у Пласті та через використання терміну «Карпатська Україна» у своїх статтях та виступах. Повернувшись до Перемишля, Бачинський продовжував викладати, писати і організовувати українську молодь у 1939 року. Тоді він переїхав до Ярослава і став директором торговельної школи. У 1944 році, разом з багатьма іншими, Бачинський емігрував на захід, опинившись у таборі депортованих осіб поблизу Гайденау, де він відновив свою педагогічну роботу серед молоді. В 1950 році переїхав до США. Він – автор та редактор більше 45-ти праць, більшість з яких у галузі фермерства та біології.
У 1952 році він заснував Український музей-архів у Клівленді, штат Огайо, яким він керував до 1977 року. Перебуваючи в США Леонід працював машиністом, але його справжньою пристрастю було колекціонування. Починаючи з 1950-х до 1970-х років його брат Євген регулярно надсилав йому з Женеви до Клівленду, включно з особистими документами дипломатів, документацію Українського Червоного Хреста та інші речі. Більшість з них у 1982 році були передані в Карлетонський університет, проте слід братів Бачинських все ще дуже помітний в колекціях УМА.
