Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» знаходиться у Львові, у будинку-в’язниці, де в давнину діяли каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та нацистської. Обласна державна служба безпеки (СБУ) використовувала в’язницю до 1996 року. Після того, як місцеві активісти довідались про намір забудувати в’язничне подвір’я, то вирішили перетворити тюрму на меморіал пам’яті тисячам знищених в’язнів, розстріляних органами НКВС в 1941 р., коли Червона армія відступала перед нацистами, а також всім іншим ув’язненим, які тут перебували за різних окупаційних режимів. Це перший в Україні унікальний музей-меморіал.
Будинок тюрми був зведений для австро-угорського жандармерії у 1889-1890 рр. На основі неоренесансного проекту архітектора Йозефа Каєтана Яновського. За польського панування у 1918-1920 роках будівля використовувалася як в’язниця, зокрема як місце для затриманих членів антиурядових та антидержавних організацій, переважно Організації українських націоналістів (ОУН) або Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, в’язницю наповнювали політв’язні. У 1935 році будинок був переданий відділу польської поліції, що займалася допитами, а його приміщення використовувались як одиночні камери. У 1939-1941 рр., після захоплення та окупації східної Галичини, Радянська влада вживала будівлю як тюрму, здатну помістити до 1500 в’язнів. У сусідньому будинку розташовувалися кабінети місцевої НКВС. У 1941-1944 рр. Гестапо використовувало будинок як в’язницю та як місце для проведення допитів, а також штаб-квартиру айнзатцгрупи. За їхнього керівництва, внутрішній дворик був закладений єврейськими надгробками з сусідніх єврейських цвинтарів. Протягом тривалого часу був тут ув’язнений польський академік Казимир Бартель. З 1944 року і до розпаду Радянського Союзу в 1991 році будівлю використовували різні інстанції радянських державних служб безпеки (НКДВ, МГБ, КДБ). Після здобуття незалежності України будівля деякий час використовувалась місцевими організаціями-наступницями. У 2009 році громадські активісти та неурядові організації змогли успішно перетворити будинок на музей-меморіал.