«Зона» Опанаса Заливахи – це вишуканий експонат постійної виставки в Музеї Шістдесятництва у Києві (Україна). Ця картина зображує кристалічну лабіринтну конструкцію з фігурами, які проходять спереду та зовні у закритому просторі, тоді як інші лише вдивляються у верхівки об’ємних стовпів, що нагадують дерев’яні огорожі та труби навколо трудових таборів Сибіру. Деякі з цих фігур краще сприймаються на задньому плані, у той час як інші – виділеними. Вузькі планки між стовпами затьмарюють центральну фігуру, яка, схожа на в’язня у зоні, бо скеровує погляд вниз та стоїть розгублено. Фігури рухаються навколо нього в повній анонімності, без найменшого з ним контакту. Історик мистецтва Мирослава Мудрак зазначає, що кольори розташовані у синювато-сірій зоні, щоб підкреслити наслідки закритості, а помаранчевий колір сонця, що заходить, дає відчуття завершеності та розв’язки. Різка вертикальність і сувора, повторювана лінеарність складових форм надає картині такту – це свого роду досвід фізичної відірваності від усього іншого.

 Друг дисидента Михайло Горинь вважає вертикаль у картині Заливахи індикатором загальної філософії автора. «У його творчості практично відсутня горизонтальність... вертикальні промені створюють ритмічно-енергетичний імпульс... надаючи даному полотну більш високого сенсу й цілеспрямованості». Інший друг-дисидент та літературний критик Євген Сверстюк співставляє творчий підхід Заливахи з ідейністю Василя Стуса, поета та політичного в’язня, який завжди прагнув «копати в глибину, а не в ширину». Те, що Стус виразив семантично, Заливаха зобразив візуально: «руки та форми витягнуті, піднесені до неба, до вищої сили, тої єдиної сили, яка може захистити індивіда від тиранії».