Вікторія Полтарєва народилась в 1919 році в місті Ромни, Полтавської губернії (нині Сумська область), у козацькій шляхетній родині. Була відомою арфісткою. Під час громадянської війни, що передувала Жовтневому перевороту, сім’я переїхала до Ленінграда (Росія). Там батько Полтарєвої розвивав свої музичні таланти. Вікторія навчалася в Ленінградській консерваторії по класу фортепіано, однак, почувши звук арфи в Маріїнському театрі, вона почала брати лекції у відомого арфіста, професора Миколи Івановича Амосова. Батько Полтарєвої не пережив сталінських чисток, його заарештували в Ленінграді в 1937 році, доставили до м. Ромни (Україна), де й стратили. Стеження за Амосовим, яке вели органи держбезпеки, спонукав Полтарєву переїхати до Москви та продовжити там навчання гри на арфі у Ксенії Ерделі.
Початок Другої світової війни змусив Полтарєву знову переїхати, на цей раз до Єревану (Вірменія), де вона отримала запрошення грати сольні номери в джазовому оркестрі Рашида Бейбутова. В 1944 році Полтарєва повернулася до Москви та закінчила консерваторію. Вона була у групі молодих кадрів, яких скерували до Західної України для «укріплення» радянської влади. В. Полтарєва працювала у Львівській філармонії, а також викладала музику у місцевій школі. Будучи єдиною арфісткою у Львові, вона стала дуже відомою, швидко пристосувалася до вимог тутешньої музичної сцени, потоваришувала з місцевими композиторами, митцями та інтелігенцією. В 1944 році вона зустрілась з Митрополитом А. Шептицьким напередодні його смерті.
Наприкінці 1945 року служби державної безпеки заарештували Полтарєву за листування з друзями за кордоном, включаючи політиків, музикантів та інших діячів. Сім’я вченої фігурувала у справі її арешту. Під час розгляду справи, Полтарєва 9 місяців провела у в’язниці на Лонцького, де спільно з 40-ма іншими жінками вишивали хустку-полотнище, на якому кожна з ув’язнених залишила унікальний дизайн та власні ініціали. Ймовірно, архівно-кримінальна справа Полтарєвої була знищена, оскільки дослідники музею-меморіалу «Тюрми на Лонцького» не змогли знайти її в Галузевому державному архіві СБУ та у архіві СБУ у Львівській області. Згідно слів її сина Петра, в 1946 році військовий трибунал, розглянувши справу матері, помилував її, після чого музикантка повернувся на роботу до Києва, здобувши успішну кар’єру як музикант та вчитель гри на арфі.