Перебуваючи на засланні, Стус написав багато текстів, які було майже неможливо надіслати родичам та друзям. Деякі тексти поміщав у листах, але це було лише частково успішно, оскільки не всі вони проходили цензуру. У таборах була розроблена наступна схема: тексти передавалися в невеличких контейнерах. На сигаретному папері з обох сторін дрібним шрифтом писались тексти. Їх поміщали у тонкі трубочки, які треба було проковтнули або передати в інший спосіб. У колекції Стуса зберігся один з таких контейнерів з його віршами, які він написав важкорозбірливим почерком за час свого перебування в таборах. Вищезгаданим методом вірші передавались не лише за територію таборів, але й за межі Радянського Союзу, аби його друзі за кордоном змогли їх публікувати. Це робила Надія Світлична, радянський політичний в’язень у той час, коли в СРСР була повна заборона на творчість В. Стуса. Пізніше оригінальні згортки повернулись до сім’ї Стуса, а вона, у свою чергу, передала їх до Інституту літератури ім. Шевченка разом з рештою архіву поета. На думку Галини Бурлаки, старшого наукового співробітника інституту та керівника відділу рукописних фондів та текстології, такі експонати є фантастичними та унікальними. Зважаючи на визнання та славу Стуса, вони вважаються цінностями національного значення. Завдяки такого роду цінним колекціям, архів інституту літератури відіграє важливе культурне значення для України в цілому, а також володіє статусом національного сховища.