Михайлина Хомівна Коцюбинська та Зіна Геник-Березовська познайомилися у Києві під час візиту останньої до української столиці в 1964 році. Вони стали друзями, а листи Коцюбинської становлять більше третини з усіх листів, які отримала Геник-Березовська. Ці листи тепер зберігаються в Україні, в Інституті літератури ім Т.Г.Шевченка. Вся кореспонденція є наочним наслідком тісної жіночої дружби, яку обидві сторони плекали і поглиблювали протягом важких часів.

Три листи, надіслані в 1965 році свідчать, що обидві сторони кореспонденції перебували під наглядом, оскільки їхні листи часто губилися, або, швидше за все, конфісковувались в часі пересилання. В листі Коцюбинської від 30 липня 1965 року міститься запитання, чому не надходило жодного слова від Геник-Березовської. Це було великим розчаруванням для Коцюбинської, що відправила важливий лист, в якому згадала про смерть близького їй родича і про факт усиновлення нею його чотирирічної дочки. Згодом Геник-Березовська відповіла листовно, а це у свою чергу спонукало Коцюбинську написати лист датований 21 серпня 1965 року, де вона підкреслила, наскільки важливою для неї є ця переписка, і тому вона просить Геник-Березовську писати їй частіше. Лист від 30 вересня 1965 року починається так; «Зіночко, моя дорога бджілко!». Коцюбинська питає, чому вона не чула вістки від неї і запитує, чи з нею все в порядку. Коцюбинська пише, що їй дуже не вистачає Геник-Березовської, особливо з огляду на те, що відбувається в Україні в цей час. Коцюбинська езопським висловлюванням пояснює, що справи не йдуть добре, і що один з їхніх друзів був заарештований. «Тепер це для нас не жарти. Наш друг, який не написав тобі так довго, деякий час не зможе цього зробити. І це не його вина». Вона також запитує, чи отримала Геник-Березовська недавній лист, мабуть, для того, щоб з'ясувати, чи міг він бути перехопленим службами держбезпеки.

Коли читаєш листи цих двох жінок, особливо написані вкінці 1960-х і на початку 1970-х років, відчуваєш пережитий ними стрес через неможливість регулярно спілкуватись і невпевненість. Цей факт дуже обтяжує Коцюбинську, яка також перебуває під тиском і наглядом з боку влади. У травні 1966 року вона запитує Геник-Березовську, чи отримала вона від Івана лист, маючи на увазі Світличного, який був звільнений 30 квітня 1966 року за те, що він став «соціально нешкідливий». Очевидно, його високий рівень і популярність були настільки великими, а протести проти його арештів були настільки численні, що влада вирішила звільнити його. Наступного року Коцюбинська написала два листи, часовий проміжок між якими був лише десять днів – між 5-м і 15-м липня. У першому, вона розповідає Геник-Березовській, що її звільнили з роботи і вигнали з комуністичної партії. У другому, вона просто каже, що «цей рік повністю мене пригнітив». У їхній кореспонденції відчувається наявність величезного психологічного тиску, який тоді чинився на літературознавів та правозахисників в Україні, хоча для того, щоб мати повну картину, треба також читати відповіді Геник Березовської.