Андрій Річицький це псевдонім Анатолія Андрійовича Пісоцького, українського політика, журналіста і літературознавця. Народився в заможній селянській сім'ї, навчався в Петровській сільськогосподарській академії в Москві, хоча не закінчив четвертого року навчання. У перші дні революції 1917 року він вступив до лав Української соціал-демократичної робочої партії і став представником організації в Українській Центральній Раді. Він обіймав ключові посади, незважаючи на складнощі періоду громадянської війни, а в 1919 році допоміг створити Українську комуністичну партію, яка діяла незалежно від української СДРП, а також від російських комуністів.
Разом з іншими членами УКП Річицький у 1924 р. вступив до Комуністичної партії України (більшовицької фракції), знайшовши спільні погляди з Миколою Скрипником. Він гостро критикував не тільки історика і політика Михайла Грушевського, але й письменника Миколу Хвильового. З 1925 року Річицький займав різні редакційні посади, він викладав в Українському інституті марксизму-ленінізму, а в 1930 році розпочав роботу над створенням Української радянської енциклопедії. У 1931 році Річицький редагував Кобзар Тараса Шевченка, ілюстрований художником Василем Седляром, який став контроверсійним книжковим виданням. Ілюстрації, до яких було підібрано вірші Шевченка, відзеркалювали загальнолюдські екзистенційні проблеми епохи гноблення. Тим не менш видається, що Седляр з Річицьким чітко усвідомлювали голодомор, який бушував в українському селі, тому зміст образів став політично проблематичним, якщо не підривним. Річицький був безпосередньо залучений до закупівель зерна в Одесі в 1932-1933 роках і наочно бачив, як криза розгортається. У червні 1933 року Річицький отримав сувору догану від партії, і він був відсторонений від праці над Українською радянською енциклопедією та усунений з редакторської посади в газеті «Більшовик України». У вересні 1933 р. він був заарештований за участь в Українській військовій організації і активну контрреволюційну роботу, спрямовану на знищення радянської влади в Україні. У березні 1934 року над Річицьким та його 7-ма побратимами провели суд. Відбувався він у тому ж селі на Одещині, у якому головний підсудний раніше займався закупівлею зерна. Річицького було засуджено до смертної кари і страчено після невдалої апеляції, а інших підсудних заслано на довголітнє покарання у трудових таборах.