Алла Горська народилася у 1929 році в м. Ялта (Крим) в сім’ї комуністичних високопосадовців. Її батько – радянський режисер, що згодом переїхав до Ленінграда, де вона з матір’ю пережили блокаду 1941-1943 років. Згодом сім’я переїхала до Києва, щоб частково уникнути тиску з боку радянської влади на батька. У 1946 р. Горська вступила до художньої школи, стала членом комсомолу, а пізніше закінчила Київський художній інститут. Її роботи були представлені на багатьох всесоюзних виставках.

Будучи членом «червоної буржуазії», Горська вдало вийшла заміж, мала квартиру в центрі Києва та вивчала образотворче мистецтво. Як і багато інших з її покоління, скориставшись хрущовською «відлигою», вона експериментувала з культурно-літературними формами, що витіснились соціалістичним реалізмом. Горська була засновницею Київського клубу творчої молоді (1959-1964), і, хоча була вихована в російськомовній родині, почала вивчати українську мову та зображала народні мотиви у своїх роботах. Вона також була залучена до дій щодо виявлення злочинів сталінського періоду.

У 1962-1963 роках, спільно з Лесем Танюком та Василем Симоненком, вони встановили непомічені загальні місця поховання жертв НКВД, які були вбиті у 1930-х роках біля села Биківня. Був написаний меморандум, що інформував Київську міську раду про цю «знахідку». Невдовзі після цього Симоненко був жорстоко побитий. Внаслідок пошкодження хворої нирки він за короткий час помер.

Горська почала інтенсивніше і частіше входити у конфлікт з владою, що відображалося в її численних роботах. У 1964 році вона разом з Опанасом Заливахою, Галиною Севрук, Галиною Зубченко та Людмилою Семикіною створила вітраж у Київському державному університеті, де зобразила сердитого Тараса Шевченка, який тримає скривджену жінку – символ України – який згодом був знищений як ідеологічно шкідливий. Горська писала листи на підтримку заарештованих колег, яким інкримінували «антирадянську агітацію та пропаганду». У 1968 році вона була у списку серед 139 підписантів листа, скерованого до Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Подгорного, у якому містився заклик-прохання зупинити практики, які порушували «радянську законність». Крім цього, Горська відмовилася давати покази на декількох судових процесах над своїми колегами, посилаючись на протизаконність провадження. За короткий час з’явилися чутки про те, що в Україні діє терористична бандерівська організація, пов’язана з ЦРУ, а Горську назвали провідним членом цієї незаконної організації.

2 грудня 1970 року Горську знайшли мертвою в селі Васильків, на її голові виднівся слід від удару тупим предметом. Напередодні, вранці 28 листопада, вона відвідала свого свекра Івана Зарецького з метою позичити у нього стару швейну машину. Наступного дня він був знайдений обезголовленим, на залізничних коліях біля Фастова, 35 кілометрів від власного дому. Після короткого розслідування Київська прокуратура встановила, що Зарецький убив Горську, а опісля з відчаю вчинив самогубство. Однодумці Алли вбачали у цьому слід КДБ, адже спецоргани спершу намагалися залякати Горську, а коли це не спрацювало, жорстоко її вбили.