Компетенції, яких набудуть учні у межах цього уроку:
Використання ресурсів і термінології, орієнтування у просторі і часі. Аналіз факторів, що вплинули на події: систематизація набутих знань за принципом причинно-наслідкових зв’язків, надання прикладів важливості підґрунтя з особистого життя людей для прийняття рішень, розуміння різниці між важливими і менш важливими аспектами тощо. Формулювання окремих питань на основі вивченого матеріалу, оволодіння методологією для досліджень із використанням платформи Courage.
by Károly Kiss
Сміливці: Самвидав як спосіб і форма громадянського протистояння в епоху соціалізму
Визначення понять часу і простору
Даний урок розкриває тему публікацій самвидаву і їхньої ролі на території Соціалістичного блоку (Радянський Союз і країни Центральної та Східної Європи) у період із 1950-х до 1980-х років. У нашому визначенні самвидав – це політичні та художні літературні праці, опубліковані поза цензурою, без врахування інтересів уряду, і незважаючи на політичні утиски. Термін був введений російським поетом Миколою Глазковим, який створив концепцію самвидаву, об’єднавши два слова: «самостійне видавництво».
Цілі держави з однопартійною владою у сфері комунікації: здобуття ідеологічно-культурної єдності і повного контролю над засобами масової інформації
У цю епоху країни регіону характеризувались помітним впливом партії на майже всі сфери життя, а, отже, і на інтелектуальну сферу. Від Польщі до НДР, від Угорщини до Болгарії доступ до нових іноземних робіт і ідей у сфері культури був відкритий виключно через певні контрольовані канали. Створені партією телебачення і радіо, керовані урядом преса і видавництва, а також наявність цензури – все це призводило до самоцензури: обмеженого використання мови і певних комунікаційних ситуацій, що відповідали ідеології уряду. Офіційні канали комунікації проводили м’яку або ж агресивну пропаганду, залежно від цільової аудиторії. Головні редактори призначалися партією. Тим самим, підтримувався тотальний контроль над культурним і духовним життям у регіоні. Ці процеси описуються в іншому нашому уроці, що розкриває тему роботи цензури і самоцензури.[1]
[1] Перше завдання: запитайте у сім’ї, знайомих, друзів, дідуся чи бабусі, що вони дивились, читали і слухали, які культурні події відвідували у цю епоху. Якщо ви виконуєте це завдання у класі, або на позашкільному занятті, дослідіть культурні мережі, що визначали життя цих поколінь.
Творці самвидаву і рівні вибору свободи
Видавці самвидаву давали змогу поширювати демократичні політичні цінності й інтелектуальні досягнення, а також альтернативні культурні течії, які відрізнялись від тих, що існували в духовному просторі, контрольованому партією. Вони вважали право свободи думки і дебатів дуже важливим. Самвидав[1] був інтелектуальним продуктом, розробленим людьми, які, незважаючи на систему, вважали, що для них є важливим, коли і як вони будуть ВІЛЬНИМИ. До цього рішення люди могли прийти після певної політичної/історичної події (революція у Берліні, розгром повстання в Угорщині у 1956р., окупація Праги у 1968р., студентські рухи у 1968-ому, рухи солідарності у 80-х роках тощо.), це могло бути реакцією на довге безперестанне пригнічення (режим Чаушеску в Румунії, епоха Хоннекера у НДР, Кадара в Угорщині), могло виникнути внаслідок досягнення певною особистістю зрілості, після закінченого курсу навчання, або навіть як ідея у приватній розмові. Отже, люди, які жили за диктатури, приходили до переконання, що ці цінності важливіші, ніж спокійне життя.[2]
Самвидав уможливив висловлення думок, що відрізнялись від ідей режиму, а також цінностей, у які вірив сам письменник, створюючи при цьому альтернативні критично-політичні культури. Написання творів для самвидаву мало привабливий потенціал автономної інтелектуальної творчості. Самвидав ставав престижним у певному сенсі, існуючи всередині вузького культурного середовища (субкультура), а також допомагав зміцнити відчуття єдності. Його вплив на інтелектуальну субкультуру був важливішим, аніж вплив на загальну культуру певної країни. Через це представники режиму особливо уважно ставились до самвидаву, оскільки він надавав змогу створити опозиційну політичну культуру, небачену до того часу. Самвидав критикував існуючі держави, порушуючи комунікативні практики однопартійних держав, що намагалися контролювати всі сфери життя, і створював так звану вторинну публічність, що означало відхід від відчуття дискомфорту і винесення обговорення теми на публічний рівень.
Ставлення однопартійних держав до самвидаву
Реакція однопартійних держав на явище самвидаву дуже відрізнялася у різні часи і в різних місцях.
В епоху сталінізму і протягом наступного десятиліття режим переслідував творців самвидаву, а потім піддавав увесь регіон жорстоким репресіям. У 70-х і 80-х роках минулого століття реакція на опозиційні ідеї поступово стала більш стриманою, і маніфестація цих ідей почала з’являтись у щоденному житті різноманітними способами. Оскільки соціалістичні країни пропагували мирне співіснування з капіталістичним світом, режими дотримувалися більш обережної політики, відмовившись від брутальних репресій проти виявів опозиції, бо вони не хотіли змінити позитивну оцінку системи з боку Заходу. Наприклад, в Угорщині у другій половині 80-х уже рідко зустрічалося криваве свавілля поліції (тоді як у 70-х загроза жорстокості з боку поліції завжди існувала в усіх країнах регіону). Як писав Балінт Нагі, один із творців самвидаву: «Це був захист народу, вони не піднімали багато галасу через ці речі». Проте варто зазначити, що сфера діяльності, аудиторія і значення самвидаву відрізнялась залежно від частини регіону. Ефект залежав від інтенсивності репресій в окремій країні, від ставлення до тих, хто вважався інакодумцем, і від рівня поширення самвидаву. В Угорщині, наприклад, найбільш поширена газета самвидаву, Beszélő («Промовець»), друкувалась у 2000 примірників, тоді як у Польщі «Солідарність» видавалась у 500000 примірників. Водночас НДР, Чехословаччина й Румунія проводили політику жорстких репресій до останнього моменту партійного режиму у цих країнах.
Якими були покарання, застосовані однопартійними державами проти творців самвидаву?
Творці самвидаву жили під постійним наглядом, звичними були масові обшуки і свавілля з боку поліції. (Наприклад, оперативні групи із 10-12 осіб втручались у їхнє життя щодня і щоночі, прослуховували телефони й будинки, тоді як агенти під прикриттям прикидалися їхніми друзями й писали на них доноси). Набагато простіше було довести до суду кримінальні справи (внаслідок наклепу, підбурювання, спровокованих бійок, небезпечного переслідування тощо) і залякати людей таким дещо прихованим способом, ніж починати резонансну політичну справу, оскільки до звинуваченого можна було ставитись як до звичайного злочинця. (Приміром, Габор Демські був засуджений до шести місяців перебування у в’язниці, але вирок призупинили на три роки). Погіршення умов життя окремих людей також було способом боротьби з опозицією: письменники та творці самвидаву перебували під постійним ризиком втрати роботи, або їх навіть регулярно забирали до поліції на короткий строк. Їм не дозволяли мати паспорти, їхні права обмежувались лише базовими адміністративними, або їх навіть примушували пройти психіатричну експертизу.
Однопартійні держави розглядали самвидав як загрозу, оскільки формування політичної думки, незалежної від партії, а, отже, і створення незалежної від партії політичної культури означало виникнення довготривалих політичних альтернатив. Ось чому справами, що стосувалися лише вузького кола інтелектуалів, займалися на найвищому рівні. Згодом неспроможний повністю придушити опозиційні дії режим націлився на розділення й обмеження опозиції і вторинної публічності. Була також запропонована можливість домовитися з режимом: ті, хто не публікувався в іноземних виданнях і самвидаві, мали більше шансів офіційно публікувати свої твори. Цей метод розділення, чи техніка «ковбаски», як його називали в той період, дозволяв досягти самоцензури без відкритої цензури. Самоцензура означала внутрішнє прийняття табу (тем і предметів, заборонених партією). Так підтримувалися відносини між режимом та інтелектуальною елітою: шляхом створення ілюзії інтелектуального дискурсу і плюралізму в суспільному житті.
Цим способом боролися зі спільнотою самвидаву в кожній країні, де люди намагалися працювати без самоцензури й дотримуватися неконформістського інтелектуального способу життя. Вторинну публічність створювали з метою виявити фактори, які можуть призвести до опозиції. Водночас необхідно було підтримувати самвидав у рамках вузького кола, бо так він не досягав широких мас, і тільки погіршення фінансового стану або значне зниження стандартів життя могли спричинити інтерес широких мас саме до таких альтернатив.
Технічний фон самвидаву
Створення технічної інфраструктури також було дуже важливою умовою публікації самвидаву, включаючи повний цикл підготовки, створення і поширення публікацій, попри те, що держава намагалася цьому перешкоджати чи ускладнювати цю діяльність.
Що стосується форми, самвидав міг бути газетою, переписаною від руки, написаною з використанням копіювального паперу, надрукованою на друкарській машинці чи мімеографі, або роздрукованою у видавництві[1]
[1] Знайдіть приклади кожної форми в базі даних матеріалів вашої країни та інших країн регіону. Підготуйте презентацію і зробіть виставку знайдених матеріалів у класі.
Vasyl Stus: The Merry Cemetery
Окрім ручного переписування, самвидав також використовував друкарські машинки та індиго для розмножування публікацій. Режим намагався ідентифікувати творців і перейняти контроль над процесом, конфіскуючи зразки машинописних текстів . Пізніше для розмноження публікацій почали використовувати мімеографи. Вони прискорювали процес виробництва, оскільки базовий текст друкували на друкарській машинці, а потім робили копії з використанням чорнил, обертаючи барабан мімеографа.
Іншим типовим методом було друкування з трафарету, для якого використовували техніку «рамки», тобто, копіювання з трафарету, розтягнутого на рамці. Видавцям довелося навчитися використовувати примітивні інструменти (рамку для картин, нейлон для трафаретного друку, чорнило для трафаретного друку, чорнильницю, трафаретний папір, цвяхер тощо), працюючи у підвалах і на горищах віддалених від міст сільських будинків. Продукція, звісно, була низької якості, але завдяки змісту навіть ті тексти, які складно прочитувалися, все одно продавалися. Ця техніка була поширена від Польщі до Угорщини. Трафарети та офсетні машини, папір та чорнило, завезені з західних країн контрабандою, були дуже цінними.
У 1980-х поліція часто намагалась обдурити групи самвидаву, «даруючи» їм інструменти для друку, аби визначити, приміром, величину групи. У багатьох випадках активісти приймали ці подарунки (наприклад, папір і чорнило, які, як стверджував «дарувальник», були краденими, а насправді їх надавала політична поліція), але потім швидко розривали зв’язки з «дарувальником», а інструменти використовували в роботі.[1]
[1] Колекція виробничих технологій по кожній країні представлена у базі Courage
Конспірація (секретна організація окремих видів діяльності) була необхідною для створення, зберігання і поширення публікацій самвидаву. Ймовірність невдачі існувала на будь-якому етапі процесу, й учасники мали усвідомлювати, що їх можуть покарати у разі викриття групи. Отож, завдання розподілялися між групами й окремими людьми, а уникненню перевірки з боку режиму приділялась особлива увага.
Створенню самвидаву часто передувала вільна лекція в університеті, чи вільна розмова в колі інтелігенції. Ті ідеї, які під час них висловлювались, згодом записувалися опозицією на папері. Ці групи перебували під наглядом, і їхня діяльність була задокументована агентами під прикриттям. Із процесом, відтвореним у фотографіях, можна ознайомитися за допомогою бази даних COURAGE на сайті Mozgó Világ: https://mozgovilagfmc.tumblr.com/
Спочатку тексти писались анонімно, під псевдонімами і з шифрами, оскільки ті, хто мав роботу, боялись покарання. Згодом деякі тексти почали з’являтися під справжніми іменами авторів, наприклад, в Угорщині з 1978р.
Після того, як створювався самвидав, з’являлась інша складність – його поширення. Для вирішення проблеми потрібно було дотримуватися режиму секретності й конспірації. Поширювалися публікації через так звані самвидавчі лавки: зазвичай це були квартири, але могли бути й майстерні, бібліотеки чи університети. Після розкриття діяльності групи починалися обшуки, під час яких у присутності офіційних свідків, із дотриманням усіх формальностей, конфіскувалися рукописи, тексти і книжки. Ці конфісковані тексти реєструвалися сторінка за сторінкою, щоб поліція або секретна поліція не могли згодом у них додати якісь компрометуючі частини. Поширення також було анонімним, і імена клієнтів записували у вигляді ініціалів або псевдоніму. Оскільки публікації завжди були затребувані інтелігенцією, можна було заробити на скромне життя. Однак офіційні обшуки означали фінансові втрати як для творців, так і для поширювачів самвидаву.[1]
[1] Таким чином можна було перетворити політичні дії на звичайне правопорушення у сфері публіцистики.
Предметні характеристики публікацій самвидаву
Тексти самвидаву варіювались від декількох сторінок дисертацій до вичерпних політичних, соціологічних чи філософських досліджень, цілих новел і аналітичних матеріалів. У цій літературі можна виокремити 16 категорій жанрів – від новин до порнографії. Вивчаючи публікації самвидаву, можна виділити 3 основні теми: 1) розбір марксистських тем 2) теми свобод і прав людини і, нарешті, 3) патріотичні й націоналістичні теми. В кінці епохи останні набули особливого значення, і їхній зміст часто пов’язували з темами національних і загальнолюдських прав.
У літературі часто описувалися політичні події і зміст, що розглядався владою як табу. Наприклад, висловлення думок щодо революції в Угорщині у 1956 р., Хартія 77, Солідарність тощо. У списку також були теми релігії, бідності, соціальної ексклюзії, національні питання, теми становища меншин, політичних альтернатив і проявів інакомислення. Формування опозиційної солідарності і спільноти також обговорювалося, і ця тема ставала все болючішою для режиму. Як наслідок, у 1984р. в Угорщині Центральний комітет УСПП вирішив обмежити публічну діяльність нечисленної, але сильної політичної опозиції. Дії проти спільноти самвидаву контролювали 8 працівників Центрального комітету, що свідчить про серйозність проблеми для режиму. У відповідь на ці процеси в літературі самвидаву почали розглядатися такі питання, як доля Радянського Союзу й інших соціалістичних країн, а також взаємозв’язок між правосуддям і захистом держави. Піддавалися критиці також головні політичні діячі. Крім того, велися дебати щодо цензури і самоцензури, конформістського ставлення інтелігенції, критикувалися спроби розділення опозиції з боку режиму.
Завдання до теми «Самвидав I»
Час: дається як позакласне завдання, може тривати тиждень чи більше, залежно від кількості учасників.
Правила гри: Гра проводиться тільки під час шкільних занять, і тільки її учасники можуть про неї знати; гра відбувається під наглядом вчителя. Не дозволяються прояви агресії, і ви маєте бути чесними один із одним. Якщо вас піймають, ви маєте зізнатися, коли і як все відбувалося!
Уяви, що ти чимось незадоволений (напиши певні терміни на картках, наприклад, свобода преси, свобода думки, репресії, відсутність демократії, свобода релігії, однопартійна система тощо).
Ти хочеш, щоб усі дізналися про проблему, написану на твоїй картці. Сформулюй проблему у трьох фразах і прошепочи їх на вухо людині, яка стоїть поряд із тобою. Вона надалі має так само прошепотіти їх на вухо наступній людині. Коли фрази пройдуть повне коло, остання людина озвучує, що вона почула, а ти розкриваєш власне твердження. Гра доводить, що вербальні комунікації змінюють інформацію, пов’язану з проблемами.
Після цього витягни ще одну картку й обдумай, як передати саме твою ідею усім присутнім.
Вчителі представляють державний режим і мають право проводити обшуки рюкзаків, столів і верхнього одягу двічі за тиждень проведення гри, у найбільш неочікувані моменти. Якщо вони знайдуть щось у учня, учень вибуває із гри.
- Напиши свою ідею на папері у стількох примірниках, скільки учнів беруть участь у грі (у тебе є тиждень на закінчення роботи, але ти можеш працювати тільки у школі, йінші учні можуть за тобою стежити. Якщо тебе піймають – ти програєш.
- Спробуй зв’язатися з іншими учнями, щоб вони допомогли розмножити тексти, але якщо вчитель дізнається про те, що ти розмножуєш, це буде означати, що хтось на тебе доніс, і ти програв. Чим більше учнів буде у твоїй команді, тим більше пунктів ти отримаєш. (У кінці обсудіть оптимальну кількість творців самвидаву).
- Якщо хтось піймає тебе за розмовою на тему – ти програєш гру. Обдумай, які конспіраційні фрази можна використовувати для розмов на дану тему.
- У кінці тижня спробуй поширити свої ідеї по всій школі. Якщо тебе піймають за роздачею буклетів – ти програєш гру.
- Дослідіть, скільки учнів програли протягом чверті/місяця/тижня, і чи скористався хтось досвідом помилок інших. Досліди також техніки, які ти використав під час підготовки й поширення публікацій.
Після обговорення звернися до бази даних COURAGE і знайди зв’язки між грою і реальністю.
Завдання до теми «Самвидав II»
Рамки виконання: позакласне завдання
Проведення гри: Розділіться на групи по три особи. Кожен обирає десятиліття (точний період обирає вчитель, бо він може варіюватися залежно від країни регіону.)
Групи мають підготувати аналіз ССМН (сильні, слабкі місця, можливості й небезпеки) створення самвидаву: чому його варто видавати? Які ризики? На кого можна покластися? Що загрожує творцям? Після підготування аналізу ССМН підготуйте презентацію і покажіть даний період іншим; вирішіть, чи займалися б ви самвидавом, і, якщо так, то як би ви це робили?
Завдання за темою «Самвидав III»
Під час позакласної роботи знайди щонайменше три самвидави і три діячі певного періоду, використовуючи базу даних Реєстру. Зроби презентацію на основі матеріалів дослідження і, використовуючи ці дані, досліди, спираючись виключно на історичні факти, які загальні ознаки мали різні періоди, який вплив був характерним для всіх десятиліть.
1] http://cultural-opposition.eu/courage/display/n12768 перейшовши за посиланням, можеш знайти опис виставки, що детально розкриває тему, а також, публікації за матеріалами виставки. http://cultural-opposition.eu/courage/display/n175 колекція хорватських архівів, пов’язаних із самвидавом. http://cultural-opposition.eu/courage/display/n12378 матеріали чеського самвидаву «Вокно». http://cultural-opposition.eu/courage/display/n3976 доступність польського і чеського самвидаву. На веб-сайті доступні й інші матеріали, пов’язані з самвидавом.
2] Знайдіть приклади причин для прийняття цього рішення творцями і письменниками вашої країни. Для прикладу, приватна колекція Габора Кланіцая http://cultural-opposition.eu/courage/display/n42006, http://cultural-opposition.eu/courage/display/n27190.
Ігри