COURAGE

Підключення Колекцій

by György Mészáros

Релігія, церкви (спільноти) і режим

“Релігія – опіум для народу”. Це висловлювання Карла Маркса є одним з найбільш цитованих, але часто у неповному вигляді і без свого оригінального контексту. Маркс прагнув вивчити механізми роботи релігії у якості ідеології, що допомагає прийняти ієрархічні структури у суспільстві. Пізніше, цей філософський аналіз був використаний як ідеологічне виправдання для політики соціалістичних режимів, направленої проти релігії і церков. Це правда, що однією з основ такої політики була атеїстична ідеологія, що розглядала релігію як негативний фактор для будівництва соціалістичного суспільства. Але, з іншого боку, така політика була пов’язана зі складними історичними факторами та соціальними умовами, які були викликані не одними лише ідеологіями. Серед цих факторів були:

• Вплив Радянського Союзу (політика проти церков, або, як у випадку з Румунією, побудова добрих відносин з православною церквою);
• Високий соціальний і політичний вплив деяких церков, і значна власність, що належала їм до 1945 року (політика “соціалістичної економіки” побудована на принципі тотальної власності держави, і держава націоналізувала церковну власність);
• Важливість впливу на ідеологічне мислення звичайних людей (особливо робочого класу);
• Необхідність формування нової еліти, готової до співпраці з державою, тощо.

Політика може розглядатись як політичні дії проти церков по політичним (іноді навіть більше, ніж ідеологічним) причинам. Це визначення підкріплено тим фактом, що існували дуже різні стратегії відносин з релігією і церквами у різні часи, і у різних місцевих контекстах. Неможливо визначити одну модель для усього регіону і за весь конкретний період. Наприклад, у Румунії після 1947р. комуністична партія і держава розглядали румунську православну церкву як союзника, який допомагав підтримати добрі відносини з Радянським Союзом через зв’язки між румунською церквою і російською православною церквою. Завдяки цим зв’язкам церква мала значний вплив і була корисною для поширення комуністичної ідеології. З іншого боку, католицька церква у Румунії, як і в інших країнах, вважалась знаряддям політичного впливу Ватикану, і зазнавала серйозних переслідувань.Вибір стратегії залежав від структури і спільноти. Голова католицької церкви, Папа, знаходився за межами країни, і вважався одним із основних політичних ворогів, що погрожували режиму, а окремі католицькі релігійні ордени (Єзуїти, Францисканці, Салезіани, тощо.) також мали центральні органи у Римі, або у інших західних країнах, і несли “небезпеку іноземного (західного) впливу”. Протестантські церкви не були централізовані, а православні церкви мали свої власні, національні патріархати, підтримуючи певний зв’язок зі світовою православною спільнотою.

Цікаво розглянути зв’язок інших факторів з релігійними аспектами. Колекція Релігійних Спільнот Хорватської Державної Служби Безпеки пояснює розпалення етнічної ненависті результатом “ворожої діяльності” церкви. Що, звичайно, невірно описує ті процеси, що відбулися між різними церквами, але безсумнівним залишається той факт, що етнічні і релігійні протистояння дійсно були пов’язані. Справа Турецької меншини у Болгарії не тільки служить прикладом такого зв’язку, а й ілюстрацією того, як з плином часу мінялось відношення режиму до окремої групи суспільства.

Із різноманіття стратегій, можна виділити деякі типові, що використовувались режимом, і типові стратегії (або реакції на пригнічення) з боку релігійних громад. Останні є частиною довгої історії протистояння, у якій релігійні громади грали важливу роль у своїх країнах. Метою даного уроку є допомогти тобі зрозуміти деякі типові стратегії, направлені режимом проти релігії і релігійних спільнот, і дослідити приклади протистояння даних громад.

Контроль і обмеження

Кожна країна, задіяна у проекті, отримала від режиму суворі директиви щодо контролю релігійних спільнот і обмеження їх діяльності. Більша частина церковної власності і інститутів були націоналізовані, освітня діяльність обмежена, за церковними видавництвами велося спостереження, і, нерідко контролю піддавалася церковна ієрархія.Режим ввів обмеження участі релігійних організацій у державних справах (освіті, власності у значних інститутах суспільства), назвавши їх частиною проекту модернізації, розмежування церкви і держави. Насправді, держава і партія здійснювали такий суворий контроль над релігійними організаціями, і допускали настільки незначну автономію, що замість запланованого розмежування вийшов тотальний контроль церкви. Свобода особистості практикувати будь-яку релігію також була обмежена. Одним з типових обмежувальних заходів був, по суті, розпуск релігійних громад. Греко-католицька церква у Румунії була вимушена стати частиною румунської православної церкви (див історія Корнеї Дойна). Католицькі релігійні ордени (такі як Єзуїти, Францисканці, Салезіани): спільноти ченців та черниць, отримали заборону на існування і діяльність у Чехословакії і у Радянських країнах. Невеликі церкви і рухи (часто під назвою сект) також залишилися поза законом (наприклад, Велике Біле Братство у Болгарії). У Угорщині тільки три чоловічі ордени (Бенедиктинці, Францисканці і Піаристи) і одна жіноча спільнота  (Сестри шкільні) змогли продовжити свою діяльність, кожен орден з двома основними школами. У інших країнах, таких як Польща і країни Югославії, ордени отримали дозвіл на діяльність, з певними обмеженнями (наприклад, вони не могли мати шкіл у власності). Служби безпеки вели нагляд за релігійними організаціями, і документували їх “небезпечну” діяльність. Приклади такої діяльності можна знайти у Хорватії (Колекція Служби Безпеки) і також  тут.  Цікаві приклади спостереження за “сектою” у Угорщині (Християнська спільнота) можна знайти тут і тут. Угорська Державна Служба Безпеки вербувала шпигунів серед релігійних лідерів і створювала атмосферу страху, в якій ніхто не міг бути певним, що інший член спільноти, або ж релігійний лідер,не складає доноси, описуючи розмови і діяльність інших . Інші, менш обмежувальні механізми контролю, були розроблені у деяких соціалістичних країнах пізніше, особливо у еру консолідації. Після приходу до влади Папи Іоанна XXIII, Ватикан змінив свою політику, і почав спроби співпраці з соціалістичними країнами: ця нова тенденція отримала назву Остполітик Ватикану. Одним з органів, що виник у еру консолідації була Комісія з Релігійних Питань Віньковецької Муніципальної Асамблеї, що слідкувала за діяльністю релігійних громад, а пізніше, підтримувала діалог між державою і церквою.

Тим не менш, важливо зауважити, що у інших країнах (особливо, у Радянському Союзі) контроль все ще був суворим, навіть у цей період. Деяким деномінаціям було відмовлено у праві на існування, і вони вимушені були приєднатися до інших громад (як вищезгадані греко-католики у Румунії, або п’ятидесятники, які були вимушені приєднатися до баптистів у Латвії, тощо.), або ж вимушені були існувати у статусі нелегальних сект.

У деяких країнах держава контролювала як призначення, так і роботу католицьких єпископів. У Угорщині поряд з кожним єпископом знаходився державний службовець, призначений Державним відділом з церковних справ, який контролював його діяльність. Таких службовців на католицькому слензі називали  “вусатими єпископами” (католицькі священики тих часів зазвичай не носили вусів, таким чином, цей вислів підкреслював, що держслужбовці є дилетантами на службі єпископів).

Окрім контролю церкви, держава і партія вели антирелігійну пропаганду, зображуючи церкву, релігійних лідерів і вірування у негативному світлі,  часто обвинувачуючи їх у пригніченніі і виснаженні народу. Можеш знайти приклади антирелігійної радянської пропаганди тут.

Переслідування

Контроль і переслідування завжди були нерозлучні, настільки, що іноді важко було їх розмежувати.. Смертельні вироки, вбивства, депортації, звинувачення і тортури релігійних лідерів і визначних членів суспільства, безумовно, мають також вважатись переслідуваннями. Деякі механізми контролю, згадані у попередній главі, супроводжувались відкритими переслідуваннями, такими, як насильне введення греко-католицької церкви Трансільванії у склад румунської православної церкви, чи розпуск релігійних орденів Чехословакії і Угорщини, що супроводжувався депортаціями, переселеннями, звинуваченнями. Над релігійними лідерами часто проводились показові суди, найбільш відомі з них – над Йожефом Міндзенті у Угорщині і Алоізіє Степинац у Хорватії. Міндзенті був сильним і безкомпромісним противником комуністичного режиму, внаслідок чого став символом супротиву для багатьох релігійних громад.

Відкриті переслідування були особливо помітними у більшості соціалістичних країн на початку правління режиму, або у 1950х роках. Цей документ, наприклад, надає список релігійних діячів, що отримали вирок у Хорватії період з 1944 по 1951рр. Клірики, або інші релігійні лідери і члени спільнот були ув’язнені, піддавались тортурам, депортації, на них чинили напад на вулиці, як, наприклад, на словенського архієпископа Антона Вовка, якого комуністичні активісти підпалили у 1952р. Переслідування були значними, особливо у країнах Радянського Союзу, у весь період правління режиму, і розстріли, вбивства і вироки продовжувались навіть у пізній епосі соціалізму. Єжи Попелушко , наприклад, був убитий у 1984р.

Співіснування і співпраця

Незважаючи на обмеження і небезпеку розпуску, релігійні спільноти продовжували своє існування за часів соціалістичних режимів. Окрім протистояння і опозиції (див. наступний розділ), спільноти знаходили інші шляхи виживання, співіснування, чи навіть співпраці з системою. Навіть за найбільш суворих умов були спроби віднайти способи співіснування, що знайшло підтвердження у  листі (від 1959р.) Литовського священика, отця Аліуліса .

Отець Вакловас Аліуліс

Різноманітними стратегіями співіснування були:

• Керування роботою існуючих інститутів і організацій (церков, шкіл, теологічних факультетів, признаних церковних організацій і комітетів),
• Збереження пам’яті: архіви (Архів Саксонської Церкви і Еміліанський Коран у Румунії),
• законні (дозволені) дії у сфері видавництва і преси,
• будівництво нових церков, чи реставрування старих, таких як Чорна Церква у Сібіу.

Чорна Вежа і Чорна Церква у Брашові: Панорамні види з пагорба Варт, 1936 (https://orasulmemorabil.ro/biserica-neagra-4/ )

Ця остання колекція являє собою екскурс у довгу та цікаву історію, у якій можна відстежити різні стратегії соціалістичного режиму: обмеження, контроль, толерантність і співпрацю. Дана історія являється виключним випадком того, що соціалістичний режим дозволив етнічній меншині проявити ініціативу, і, також, показує зв’язки релігії з етнічністю.

Деякі релігійні лідери і представники релігійних спільнот виходили за межі виживання і співіснування, починаючи співпрацю з режимом (державними урядами, комуністичною партією). У деяких країнах (Польща, Чехословакія, Угорщина, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина), наприклад, були створені рухи католицьких священників, що послужило базою для побудови місцевих національних церков, вірних режиму, на противагу Ватикану,і, часто, єпископам. Ці рухи були дуже змішаними: серед учасників були священики, які з ентузіазмом приймали деякі ідеї комунізму, чи були у зв’ язку із партією під час Другої Світової Війни; інших вимусили вступити до руху через шантаж і тортури; деякі священики брали у них участь через протистояння своїм єпископам; і, нарешті, були ті, хто вважав, що завдяки цьому компромісу вони зможуть підтримувати певну автономію і мати можливість проводити церковну діяльність. Іншим способом співпраці було прийняття ролі шпигуна державних служб безпеки всередині церкви. Через багато років виявилося, що декілька церковних лідерів були агентами держави. Важливо відзначити, що серед угорських церковних діячів була величезна кількість секретних інформантів держави, цифри, що містяться у реєстрі, значні: згідно з Архівом Угорської Служби Державної Безпеки, загалом було 1799 шпигунів у церквах, і “близько 1970, більш ніж 60 відсотків угорського єпископату, складалось зі шпигунів, і, щонайменш 80 відсотків архієпископів обраних після 1969р., також були шпигунами”. Сзілард Керестеж, що був архієпископом греко-католицької єпархії з 1988 по 2007рр., також у минулому був агентом.

Ці відкриття спровокували дискусії у церкві і суспільстві щодо того, що робити з минулим розділених релігійних громад періоду соціалістичного режиму. Ті, хто постраждав від переслідувань, як і ті, що брали у ньому участь, належали до однієї і тієї ж спільноти. Дехто, звичайно, супротивився співпраці. Аурель Чоран, наприклад, відмовився співпрацювати зі службою безпеки, не зважаючи на той факт, що влада дозволила йому відвідати брата у Парижі.

Опозиція і супротив

Кардинал Йожеф Міндзенті, Архієпископ Естергома

Ми вже бачили приклади опозиції і супротиву у попередніх розділах. Ті, хто постраждав від звинувачень, тортур, або був убитий (як Міндзенті і Попелушко),  з часом стали іконічними фігурами і символами супротиву для послідовників різних видів культурного протистояння.

Єжи Попелушко фото Еразма Цьолека

За часів переслідувань і суворих обмежень багато спільнот і лідерів нелегально продовжували свою діяльність. Підпільний спосіб життя ставав нормою для багатьох громад, як, наприклад, для забороненої молодіжної конгрегації Кальвіністів з Пасарету у Угорщині. Ченці і черниці таємно продовжували молитись, проводити зустрічі, збори, як серед своїх, так і за участю інших віруючих (включаючи молодих людей, з якими було заборонено працювати). Існували цілі підпільні мережі з таємно призначеними лідерами, релігійний самвидав, і різноманітні заходи (наприклад, духовні виїзди, замасковані під екскурсію у гори). Ці мережі часто мали зв’язки з іноземними центрами і спільнотами, в свою чергу отримуючи від них певну допомогу. Цілком можливо, що існували спроби налагодити зв’язок із “Західним Світом” (і церквами), але, звичайно, це було зовсім нелегко через суворий контроль на кордоні. Лялька Дойни Корнеа, за допомогою якої дисидентка перевозила контрабандою тексти з описами становища греко-католицької церкви у Румунії за кордон, являється прикладом креативного вирішення проблеми.

Лялька Дойни Корнеа у музеї Сігет (Джерело: ЮБ Колекція COURAGE) Автор Фотографій: Кристіан Патрашконіу)

Дойна Корнеа (http://epochtimes-romania.com/news/doina-cornea-intotdeauna-vine-o-generatie-care-spala-pacatele-generatiei-anterioare—63704)

Були і інші підпільні спільноти, що продовжували існувати і працювати у цей час, серед них – раніше згадані ізотерична група Універсальне Біле Братство, чи Турецька меншина у Болгарії (останні вели боротьбу за права людини і релігійні права).

У той же час народжувались нові спільноти. У Угорщині: підпільний монастир цистерціанських черниць , заснований Оденєм Ленардом і Агнеш Тімар, і таємна спільнота Бокор, заснована і керована ченцем-піаристом Джоржем Булани. Остання була розвиненою і впливовою громадою, що представляла альтернативну форму практикування католицької релігії у рамках невеликих таємних домашніх спільнот. Ця громада була у опозиції до місцевої католицької ієрархії і Святого Престолу.

Джордж Булани 1968

Значна кількість дисидентів, що брали участь у секретній діяльності громад, або ж були їх лідерами, були ув’язнені на багато років, переселені, чи розстріляні. Одень Ленард, співзасновник цистерціанського монастиря у Кішмарош, побив рекорд кількості років ув’язнення. Його переписка показує його духовне протистояння протягом усих років у тюрмі.

Опозиція часто отримувала підтримку і допомогу з-за кордону. Духівництво у еміграції намагалося чинити політичний вплив на релігійні групи і поширювати релігійні свободи у соціалістичних країнах . Тим не менш, подібні втручання не завжди були прийняті позитивно місцевими спільнотами, як, наприклад, у випадку з організацією Дія Світла. Підтримка цієї організації з-за кордону громад у Латвії була критикована віруючими і духовенством через страх, що ці спроби втручання будуть використані владою для переслідувань і впровадження ще більш суворого контролю.

Життя Арона Мартона, римо-католицького архієпископа у Румунії, надає приклади різних форм переслідування, обмежень і співіснування. Його посадили під домашній арешт у 1956, і під арештом він знаходився до 1967. Не зважаючи на це, він ціленаправлено продовжував роботу у різні періоди влади режиму, і став символом супротиву у Румунії, де його фігура перейшла всі релігійні і етнічні бар’єри.

За часів пізнього соціалізму почали з’ являтись більш легкі форми протистояння,у вигляді нецентралізованих католицьких спільнот/рухів, таких, як рух католицьких харизматиків,  рух фоколарів. Ці спільноти не були сприйняті агресивно духовенством і єпископами (як сприймались таємні домашні спільноти), і залишались відносно незалежними від церковної ієрархії. Вони, зі своєю достатньо автономною організацією, представляли контра-культурні простори за часів пізнього соціалізму. Угорська Колекція Іштвана Камараша наводить розгляд діяльності цих рухів, як і соціокультурний та еклезіальний контекст у 1980х роках у країні.

Звичайним способом культурної опозиції було видавництво і поширення релігійних публікацій. Можна знайти приклади релігійного самвидаву у  Колекції Словацького Самвидаву і у  Католицькій Пресі у Литві. Через якість публікацій, релігійний самвидав не лише привертав увагу релігійних діячів, але і інтелігенції. Наприклад, у газеті Рупінтоеліс католицької опозиційної мережі, була  стаття щодо літературного розвитку у Радянській Литві.

Існує декілька ініціатив, що демонструють як дисидентська інтелігенція знаходила зв’язки з релігійною опозицією у різних контекстах. У Литві  отець Станісловас створив простір, що приваблював багатьох представників інтелігенції. Його реставраційна робота поряд з філософською і культурою створила свого роду альтернативну реальність.

Father Stanislovas

Таке непряме протистояння (не лише пов’язане з релігійним протистоянням) мало багато інших форм  (наприклад, робота отця Станісловаса, і заходи, пов’язані з (релігійним) мистецтвом: Польські Тижні Християнської Культури і Художнє священство), що створювали альтернативні контра-культурні простори автономії, свободи і протистояння у більш-менш спокійні роки режиму.

Загалом, релігійні заходи часто надавали можливість непрямого супротиву системі. Зустріч молоді Нагімарош у Угорщині являється типовим приміром. Вона мала виключно релігійний характер, без політичного контексту, але поширювала зовсім іншу мораль, відмінну від тієї, що пропагандувала партія, і представляла рух, який можна було  протипоставити комуністичному молодіжному руху.

Завдання:

• Спробуй знайти приклади релігійних публікацій і самвидаву у реєстрі твоєї країни. Зроби коротку презентацію різних публікацій, спробуй знайти інші джерела (за межами реєстру), у презентації використовуй знання про самвидав, отримані у даному уроці.
• Ознайомся з історією Чорної Церкви у реєстрі, і зроби креативну, візуальну презентацію різних стратегій, присутніх у історії, як зі сторони режиму, так і релігійних спільнот.
• Збери різні думки щодо релігійних груп у своєму оточенні (сім’я, друзі, знайомі), і, спираючись на допомогу вчителя, визнач різні ставлення до релігії (наприклад, заперечення, повага до благодійної діяльності, повага до різних точок зору, чітка приналежність до однієї групи, повага тільки до однієї релігійної групи на противагу іншим, нейтральна позиція, розгляд релігії і/чи релігійної діяльності як шкідливої для суспільства, тощо) , а також, відношення до права релігійного вибору, як і повагу до релігійного плюралізму. Спробуй ідентифікувати різницю між цими відношеннями і відношенням (інтерпретаціями) релігії і релігійних груп з боку режиму.
• Візьми деякі з типових історичних фігур представлених у уроці (переслідуваний чернець, або прибічник співпраці, мученик, релігійний лідер, що прагне до співіснування, тощо), і, спираючись на допомогу вчителя, створи рольову гру з дискусією між цими фігурами. Підготуй до дискусії аргументи з переліком різних переваг і недоліків, а також, різноманітних моральних проблем, пов’язаних з кожною позицією. Використай їх у дискусії історичних фігур, під контролем модератора.
• Груповий проект: зберіть інформацію щодо релігійних спільнот у місцевому оточенні, цікаві історії соціалістичної епохи (використовуючи аналіз документів, інтерв’ю, пошук літератури, тощо) і підготуйте меморіал релігійної опозиції. Меморіали можуть бути виконані у різній формі: художня робота, святкування, публічне читання, чи круглий стіл, організований студентами, невелика виставка, п’єса, тощо, необхідно включити у меморіал інформацію, яку ви знайшли.
• Ознайомитися з даною колекцією і знайдіть представників/приклади різноманітних стратегій, представлених в уроці (див вище).

Ігри