Іван Світличний народився 1929 році в селі Половинкине Луганської області (Україна). Філолог, літературний критик, поет та перекладач, політично активний учасник руху шістдесятників, а також лідер національно-демократичного руху 1960-х та 1970-х років в Україні. Як політичний в’язень, у проміжку між 1965-1966 та 1972-1983 роках, Світличний пройшов через цілу низку тюрем та таборів.
Під час нацистської окупації Радянської України Світличний та його друзі-підлітки намагалися підірвати ворожу зброю. Іван втратив під час цієї операції вісім пальців. Після закінчення навчання в 1947 році в місті Старобільську він переїхав до Харкова в 1952 році з метою здобуття фаху філолога у Харківському університеті. Згодом Світличний продовжив навчання в аспірантурі Інституту літератури ім. Тараса Шевченка. Хоча він і завершив написання дисертації з естетики, однак не подавався до захисту, оскільки вважав роботу для цього негожою. Працював в Київському інституті літератури (1955-1963 рр.) та літературним критиком в журналі «Дніпро». За цей час почав активно публікувати самвидав, працював на благо культурної інтеграції східної та західної України та України зі світом, перекладаючи твори світової літератури на українську мову. У 1962-1963 рр. Світличний допомагав засновувати в Україні Клуб творчої молоді, що був тісно пов’язаний з шістдесятниками. Під час обшуків його помешкання в серпні 1965 року радянська влада конфіскувала ряд заборонених текстів, включаючи давні галицькі публікації з 1939 року, Біблію і самвидавчі вірші своїх сучасників. На наступний день Світличний був заарештований за зберігання цих творів та за участь в «антирадянській агітації та пропаганді».
Через відсутність доказів провини був звільнений у квітні 1966 року, проте не зміг знайти роботу у 1966-1971 роках. Потайки працював над словниками та тезаурусами, займався нонконформістською літературною критикою, а також виданням і розповсюдженням матеріалів самвидаву, у тому числі щоденників Василя Симоненка та збірок його неопублікованої і забороненої поезії. Як багато інших видатних активістів руху шістдесятництва, Світличний був заарештований у 1972 році за те, що нібито підтримував зв’язки з українськими націоналістичними організаціями за кордоном. КДБ ще раз обшукали його помешкання, знайшовши там магнітофонні записи декламованих віршів Василя Симоненка, Василя Стуса та Ігоря Калинця. Крім цього, органи виявили друковані на машинці твори Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та Данила Шумука. В 1973 році Світличного засудили на закритому судовому процесі, не допустивши туди друзів та родичів, звинувативши його в «антирадянській агітації та пропаганді». Він отримав суворий вирок – 7 років трудових таборів (Пермь-35 і Пермь-36) та 5 років заслання. Під час оголошення вироку суд не врахував статус Світличного як «інваліда», оскільки у нього не було 8-ми пальців.
У таборах Світличний продовжував бути активним. Він оголосив голодування на знак протесту проти незаконних дій та свавільного ставлення до в’язнів керівництва табору. Один зі страйків протривав 56 днів, після чого Світличного забрали до київської камери-одиночки у підвалі КДБ з метою «перевиховання» (або для того, щоб морально його розчавити та присмирити) Однак цього зробити не вдалося. Повернувшись до табору «Пермь-35», він почав фіксувати на письмі події, що там розгорталися, і зміг передати ці записи на свободу. У 1977 році він був переведений до Пермі-36, де працював на компресорах, але не був у змозі виконувати щоденні обсяги роботи, через що регулярно отримував покарання від керівництва табору. Серйозно захворівши, у лікарні зони ВС-389/35 йому в січні 1978 р. занесли брудним шприцом хворобу Боткіна (жовтяницю). 07.05.1978 з цією тяжкою хворобою Світличний був етапований на заслання в с. Усть-Кан Горно-Алтайської обл., де з-за несприятливого для хворого на гіпертонію гірського клімату 20 серпня 1981 р. у нього стався інсульт. Незважаючи на це, влада відмовилася скоротити термін покарання, його дружина Леоніда була з ним з травня 1979 року, переїхала до нього в місцевість Усть-Кан, що в Горно-Алтайській автономній області в Сибірі, щоб за ним доглядати. Після закінчення терміну покарання у 1983 році Світличний був звільнений. Він повернувся із заслання важкохворим, не будучи в змозі працювати, говорити та пересуватися. Помер у 1992 році, похований на Байковому цвинтарі у Києві, недалеко від могили свого друга Василя Стуса.
