COURAGE

Підключення Колекцій

Опанас Заливаха народився у 1925 році, в селі Гусинці Куп’янського району, неподалік Харкова (Україна). Його сім’я врятувалась від голоду, що панував в українському селі 1932-1933 рр., втечею на Далекий Схід. Навчався в Іркутську, пішов у середню школу в Ленінграді, був евакуйований до Самарканду під час Другої світової війни. Повернувся до Ленінграда в 1946 році з метою відновити навчання в Радянській академії мистецтв. На другому курсі отримав догану за те, що його «поведінка не відповідає радянському студенту», відтак був виключений з числа студентів. Це ще більше кристалізувало у Заливахи невдоволення радянським режимом, яке сформувалося з дитинства та ранньої молодості. Перед тим, переїхав до Калінінграду, де працював на різних роботах. Лише в 1955 році йому дозволили поновити навчання в Радянській академії мистецтв, яку вдалось закінчити в 1960 році.

Мистецька праця Заливахи в гуцульській Косівщині, що на Івано-Франківщині у 1957 році була для його неспокійнотворчої душі відновленням сил, тому мала значний вплив на його творчість та формування світогляду митця. Після закінчення навчання в 1961 році Опанас короткий час працював в арт-фонді в Тюмені, потім повернувся до України, приєднавшись до спілки художників в Івано-Франківську. Восени 1962 року він ближче познайомився з культурнним осередком київської інтелігенції, почав відвідувати збори, що їх організовував Київський клуб творчої молоді, і це стало початком його активної участі в русі національно-культурного відродження. Він заприятелював зі І. Світличним, М. Коцюбинською, М. і Б. Горинями, В. Чорноволом та О. Антонів, які допомагали йому збагнути «суть московського імперіалізму» (Рух Опору в Україні, с. 264). У 1964 році разом з А. Горською, Л. Семикіною, Х. Зубченко та Г. Севрук. Був співавтором вітражу під назвою «Шевченко. Мати» в Київському університеті з нагоди святкування 150-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Вражаючий, запеклий Шевченко стоїть зі піднятим правим кулаком, тримаючи на лівій руці жінку-символ України, знедолену і скривджену радянською владою. 

Зображення вітражу при вході в Музей шістдесятництва – це зображення єдиного збереженого ескізу цього твору, тобто малюнок на картоні. Вітраж був замовлений групі художників адміністрацією Київського університету до 150-річчя Т.Шевченка, тобто на 9 березня 1964 р. Художники мали до цієї дати створити малюнок на склі (на високих фігурних вікнах першого поверху), а вже потім, якщо сподобається, адміністрація університету пообіцяла замовити справжній вітраж – тобто зображення, складене з фрагментів кольорового скла, оправленого в металеві рамки. Чорні лінії поверх зображення на ескізі (так само і на малюнку на склі) імітують ці рамки і окреслюють різнокольорові фрагменти. Але перехрещення цих ліній також під прямим кутом, особливо посилене прямокутними перехрещеннями віконної рами, дійсно створювало ефект "гратів". Компартійне керівництво університету, щойно побачивши твір, наказали його негайно демонтувати. А при демонтажі він був розбитий. А.Горську і Л.Семикіну за цей твір було виключено зі Спілки художників України (щоправда, через рік поновили). Згодом КДБ розпочало активне стеження за особою О. Заливахи.

27 серпня 1965 року Заливаха був заарештований разом з багатьма іншими членами творчої інтелігенції за читання та розповсюдження самвидавчої літератури. На закритому судовому засіданні в Івано-Франківську він був засуджений до 5-ти років трудових таборів за порушення статті 62, частини 1-ої Кримінального кодексу УРСР. Вирок відбував у мордовському таборі № 11, мав дозвіл листуватись із шістдесятниками, які залишилися на волі: А. Горською, В. Кушнірем, Н. і І. Світличними. Спочатку йому не дозволяли малювати, але після багатьох протестів та вимог інших ув’язнених, а також колективного протестного листа друзів-шістдесятників, які прямо порівняли цю заборону з царською забороною писати і малювати Тарасу Шевченку, Заливаха отримав можливість творити невеличкі графічні зображення та листівки. Під час незапланованих обшуків адміністрація табору знищила близько 200 таких робіт, проте деякі з книг та малюнків все-таки збереглися.

У серпні 1970 року Заливаха повернувся до Івано-Франківська, де протягом 6-ти місяців перебував під пильним оком спецслужб через протест на захист історика Валентина Мороза, якого ув’язнили за публікацію “Репортаж із заповідника Берії”, та участь у похоронах приятельки Алли Горської. Після повернення із заслання в арт-фонді йому відмовили у працевлаштуванні, тому Заливаха був змушений працювати на фабриці. Його квартиру двічі обшукували. З 1971 р. до початку 1980-х років він ілюстрував книги у видавництвах «Веселка» та «Каменяр». У липні 1980 р. під час чергового обшуку, КДБ конфіскувало багато робіт у його помешканні. Він продовжував працювати і експериментувати у монументальному мистецтві, оформленні інтер’єру, виготовляв обкладинки книг та альбомів, зібрав кілька томів творів, які були написані його друзями шістдесятниками. Після багаторічної заборони, Заливаха лише в 1988 році зміг публічно представити свої роботи на виставках у Івано-Франківську та Львові. У 1989 році виставки відбулись у Києві, Торонто, Лондоні та Нью-Йорку.

Zaborskaitė (1922-2010) was a literary critic and historian. After she was dismissed from the Department of Lithuanian Literature at Vilnius University in 1961, she worked at the Institute of History. She became an active member of the Sąjūdis movement. She was also a member of the group of scholars who prepared educational reform for the Republic of Lithuania. She is the author of a biography of the famous Lithuanian poet Maironis (1862-1932).

The life, work and activities of Professor Vanda Zaborskaitė are relevant to the theme of cultural opposition for at least three reasons. First of all, in the 1950s and early 1960s, she was a member of the Department of Lithuanian Literature at Vilnius University. At that time, the department came under strong ideological criticism from the government. Zaborskaitė belonged to the so-called group of 'witches' that were forced to leave their positions as lecturers. Secondly, Zaborskaitė's research interests included the life and poetry of the Lithuanian poet Jonas Mačiulis-Maironis. While Maironis was not banned as an author in Soviet Lithuania, the estimation of his personality was complicated. Thirdly, Zaborskaitė was religious since her early childhood. She kept in touch with a number of Catholic priests, keeping up a correspondence with them. 

Adriana Zaharijević studied political science at the University in Belgrade. She is a junior researcher at the Faculty of Political Sciences. At present she is also a co-director of the Women’s Studies Center. She has been employed at the Institute of Philosophy and Social Theory since 2013, and since 2016 she has been working as an assistant professor at the University of Novi Sad.

In addition, she was previously program director of the Third Program of Radio Belgrade from 2004 to 2011. Since 2003 Zaharijević has been a member of the Association of Literary Translators of Serbia. Her fields of interest are political philosophy, contemporary feminist theory and history of the nineteenth century. She has published two monographs and over sixty works, which she has presented in Serbia and around the world. Her current theoretical interests are in the field of critical engagement. Key publications of Zaharijević include Somebody Said Feminism? (ed., 2007, 2008); Becoming A Woman (2010); “Radical Feminism” in Introduction to Gender Theories (Novi Sad, 2011).

Jan Zahradníček was a Czech poet, writer, translator, critic, and journalist. He is known for his Catholic and anti-communist poetry. His first poems appeared in 1924 in Studentský časopis. Zahradníček subsequently contributed to many other journals and newspapers (e.g. Tvar, Listy pro umění a kritiku, Archa, Host, Literární noviny, Kvart, Lidové noviny). His first collection of poems, entitled Pokušení smrti (The Temptation of Death), was published in 1930. In 1929 and 1930 Zahradníček passed librarian exams. He edited the literary review Akord (1940–1948) and worked as an editor at Brněnské tiskárny publishing house (1945–1949). After the Communist coup of February 1948, Zahradníček was expelled from the Union of Czechoslovak Writers because of his Catholic and anti-communist attitudes. In June 1951, he was accused of espionage and subversions against the Communist regime and arrested. A year later, he was sentenced to 13 years in prison. During his imprisonment, he continued writing poetry. Poems from this period were published later, after Zahradníčekʼs death, in the collections Čtyři léta (Four years, 1969) and Dům Strach (House of Fear, 1981). These poems reflected not only his difficult life in prison, but also family tragedy – his two daughters died in 1956 from mushroom poisoning. Apart from these two collections, Zahradníčekʼs reflection of the Communist regime can be found in the poetry collections La Saletta (1947) and Znamení moci (Sign of Power, 1951). However, Znamení moci could not be published until 1990. Zahradníček was granted amnesty and released in 1960, although, due to his poor health, he died soon after his release. Before 1989, Communist authorities tried to remove Zahradníčekʼs name from the official history of Czech literature. Thus, before 1989, his work could only be published – with some exceptions during the late 1960s – as samizdat or in exile.