COURAGE

Підключення Колекцій

Осип Майданюк був художником, що народився в місті Кам'янець-Подільський у 1886 році. Він навчався в декількох академіях, переважно в Києві та Одесі. Згодом, до Першої світової війни, Майданюк викладав живописне мистецтво та історію мистецтва у Львівській Академії. Згідно з текстом листа його дружини Ельзи, він був ув'язнений росіянами під час Першої світової війни, і, перебуваючи на шляху до Мурманська, був звільнений шведами у Фінляндії. Майданюк переїхав до Стокгольма, де згодом був призначений секретарем української делегації. Після проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році, Й. Майданюк відповідав за дипломатичні відносини з Норвегією та Фінляндією. Наступного року Майданюк подав у відставку, щоб повернутися до роботи як художник. Тим не менш, використавши гроші, які отримав після відставки, він відкрив в Стокгольмі українське інформаційне бюро.

Після смерті О. Майданюка в 1961 році, його дружина Ельза направила основну частину свого особистого архіву та бібліотеку до Українського музею-архіву в Клівленді через контакти з Євгеном Бачинським. Колекція Майданюка налічує майже 1000 найменувань, складається з багатьох українських книг, виданих у 1917-1921 роках, а також тогочасних книг надрукованих іншими мовами. Е. Майданюк також надіслала журнали, кілька мап і фотографій. Серед них – 13 фотографій поранених солдатів на шляху до України з Фінляндії, який проходив через Швецію в 1918 році. Серед документів є його дипломатичний паспорт, виданий Українською Народною Республікою (УНР), чимало виданих йому віз за час виконання його обов'язків як секретаря української делегації в Стокгольмі.

Ці документи були частиною передачі до архівів у Північній Америці, зокрема, до Українського музею-архіву в Клівленді, величезної колекції документів колишніх дипломатів УНР та представників уряду. Незважаючи на передачу частини документів Євгеном Бачинським до Карлтонського Університету в Канаді, УМА зберігає досить багато документації з цього періоду, завдяки документам Майданюка та інших матеріалів, які не були передані Карлтону в 1970-х роках. Ця документація свідчить про дуже ранню і прихильну до комунізму (зокрема до більшовицької революції) опозицію. У співпраці з іншими політичними судженнями, сформульованими під час розпаду Російської імперії в 1917 році, представники Української Народної Республіки проголосили незалежність України і доклали великих зусиль для встановлення дипломатичних відносин у цей граничний період – з часу розпаду імперії і до моменту створення Радянського Союзу у 1922 р. Ці документи є важливим джерелом для дослідження витоків культурного протистояння комунізму в Україні, що містить невирішені досі питання.

Казимир Малевич (народився у 1879 році в Києві та помер у 1935 році в Ленінграді) є провідним членом “російського” авангарду. Малевич народився в польській сім'ї в Києві та мешкав в українському селі. Історики мистецтва сперечаються, чи раннє життя Малевича справило глибокий уплив на його роботу, використання яскравих кольорів та його заангажованість приімтивізмом є двома найяскравішими прикладами. Будучи одним із піонерів абстрактного мистецтва, Малевич був цетральною фігурою в низці авангардних рухів під час періоду російської революції 1905 і 1917 року та незначний час потому. Стиль сильних геометричних абстракцій, із яким він найбільше асоціюється — супрематизм — був рушійною силою у розвиткові конструктивізму, відголоски якого відчуваються протягом усього 20 ст. Перебуваючи під тиском влади в Ленінграді, що зростав, Малевич виїхав за кордон після того,як уряд закрив Державний інститут культури та мистецтв роком раніше. Він брав участь у кількох виставках у Берліні та Варшаві в 1927 р. і шукав способів, як би залишитися на за кордоном поза межами досяжності радянського керівництва, що ставало все більш консервативнм. Польська влада відмовила йому в отриманні статусу біженця, вірячи в те, що він був справжнім більшовиком, незважаючи навіть на те, що проти його робіт здійснювалися репресії, як і щодо інших авангардних митців. Група українських офіційних осіб та митців у Києві прийшла на допомогу Малевичеві, серед таких людей були Іван Врона, який запропонував художникові посаду викладача в Київському інституті мистецтв, де він був ректором. Проти робіт Малевича радянською владою здійснювалися репресії в 1930-х і вони залишилися маловідомими протягом наступних декад. Переосмислення його репутації на Заході із часу середини 1950-х поєднувалося із відновленим упливом його робіт на малярство Ада Райнхардта і на розвиток таких напрямків як малярство “Зеро”, малярство “жорстких контурів” та мінімалізм.

Makavejev is one of the founders of the Black Wave, a movement of Yugoslav cinematography. His movies criticize the rotten nature of society, from both communist and capitalist influence. As a supporter of the psychologist Wilhelm Reich, Makavejev often composes his studies into his films. His film Misterije organizma [Mysteries of Organism] (1971) pays homage to Reich'srevolutionary-psychology, never widely recognized.Though the film was banned in Yugoslavia soon after its premiere it was screened again a decade later, in the 1980s.

Makavejev has been the editor of magazines including Student, Književne novine, and Danas. He has also written film reviews and articles on social for many publications, including Polja. In 1958, he published a scenario,“for Godless ballet with pantomime,” as he called it,under the title “Hardboiled Hearts”(Polja, Issue 34, 1958),  as a satirical comment on the cultural situation in Yugoslavia. In his later texts, such as “A Bit of Man-eater, A Bit of Philistine”" (Polja, Issue 45, April 1960), and “Young Intellectual Today” (Polja, Issue 49/50, December 1960), Makavejev uses satire to critique Yugoslav society, especially its youth.

Makavejev emigrated to the United States in the early 1970s, where he lectured at Harvard University. He then returned to Serbia and currently lives in Belgrade.

István Malgot (1941-) is a sculptor, puppeteer, and director. He is a founding member of the Orfeo group.

In 1964, he began his studies at the University of Fine Arts. Two years later, he got in touch with young undergraduates, who were enthusiastic about Maoism and were grouped around György Pór. They criticized the Hungarian communist system and contended that reform was necessary and inevitable. In the so-called Maoist trial, Malgot was given a suspended sentence, but the case was a warning to him.

Sculpture was not the most important field in his activity. He directed theatre performances for decades. He often used masks and puppets, and he combined their visual effects with the human body. In 1969, he founded Orfeo at the university with others. Orfeo was based not only on artistic activity but also on the criticism of the communist system from the left. The members of the group wanted to have an impact on society with the help of art.

In 1972, Orfeo was attacked by the communist cultural leadership and critical articles were published in the central communist press. The accusations were focused on the alleged dissemination of hostile, Western ideology and the immoral lives of the members of the community. The author of the article in the journal of the Hungarian Young Communist League, entitled Hungarian Youth, condemned Malgot as the main guilty party, who allegedly wanted to cut children off from their parents and intended them to create a big family, a commune. He wrote that Malgot broke the rules of social coexistence. In the end, the prosecution did not penalize the members of the group, but they were banned from every community centre. István Malgot and Tamás Fodor got a notice indicating that they were being accused of spreading antisocial views.