Андрій Синявський народився 8 жовтня 1925 року в Москві. Його батько Донат Євгенійович Сиянвський був колишнім дворянином, що став революціонером і виїхав із радянської Росії. Донат Євгенійович мав також талант до написання поем, п'єс, історій та романів. Його заарештували в 1924 р. і потім знову в 1950 р.; як і багато інших, його помилували та реабілітували після смерті Сталіна в 1953 р.

Андрій Синявський досяг повноліття під час Другої світової війни і останніх днів правління Йосипа Сталіна. Зразу після початку війни Синявський евакуювався зі своєю матір'ю до Сизрані. Його забрали до армії в 1943 році у віці 17 років після вишколу в Московській школі авіації, яка також переїхала до Сизрані. Синявський повернувся до Москви, коли Школа авіації повернулася до столиці, і служив радіотехніком на аеродромі під столицею протягом останнього року війни. Після демобілізації Синявський вступив до Московського університету для вивчення літератури під час кульмінації соцреалізму, першим випробувавши на собі переслідування в галузі культури, ініційовані Андрієм Ждановим у 1946 р.

Вивчаючи літературу в Московському університеті, Синявський познайомився з Гелен Пелтієр-Замойською, батько якої був французьким морським аташе. Починаючи з 1956 р., Замойська вивезла перші роботи, написані під псевдо Абрам Терц, із Радянського Союзу, і організувала їх публікацію за кордоном. Де-сталінізація у часи правління Микити Хрущова справила сильне враження на Синявського та інших письменників його покоління. Синявський вірив саме в те, що радянське суспільство здатне повернутися до творчого піднесення, вивільненого спочатку більшовицькою революцією 1917 року, яке сповільнилося через запровадження соціалістичного реалізму в 1934 році. Синявський критикував основи цієї доктрини, яка застосовувала творчі та літературні стилі російського реалізму 19 ст. з метою пропаганди ідеології та політичних і соціальних цілей правлячої партії СРСР. Російський реалізм був замкнутим у собі, сповненим скептицизму, сумніву та іронії. Як написав Макс Хейворд у своєму вступі до витягів із справи Синявського та Юлія Данієля від 1966 року, “великі письменники-реалісти, кого соціалістичні реалісти СРСР мали наслідувати, не мали почуття мети, але мали відповідати на онтологічні питання без відповідей, уже не кажучи про більш скромні соціальні та політичні”. Виходячи з цього, соціалістичний реалізм був літературним засобом, зовсім не пристосованим до умов Радянського Союзу, що мав телеологічний державний устрій, керований революційною метою.

Ранні праці Синявського, написані під псевдонімом Абрам Терц -- “Що таке соціалістичний реалізм”, скомпонована із “Суд іде” — піддали сумніву гегемонію соціалістичного реалізму через цю “формальну непоєднуваність”. Терц критикує головну ідею, що мистецтво та література повинні прислужувати соціальному активізмові, спростовуючи здатність літератури визначати реальність чи трансформувати її. Катерина Непомняща занотувала, що ці тексти були “декларацією незалежності письменника, його втечею від радянського канону”. В обох текстах Синявський/Терцт відкидає переконання соціалістичного реалізму, “ставлячи під питання існування єдиного визначального центру і цей авторитет авторитарного голосу”.

Синявський наполягав на тому, що цей скандал із режимом не був політичним, але автентичним. Незважаючи на це, він та його колеги-митці та письменники впали в немилість скоро після відсторонення Микити Хрущова із посади Генерального секретаря в 1964. Його заарештували в 1956 р. за розповсюдження антирадянської пропаганди в 1965 р. та ув'язнили в “Луб'янці” та “Лефортово”. Суд над ним у 1966 р. висвітив хибні засади його конфлікту із владою. Йому висунули звинувачення відповідно до статті 70 Кримінального кодексу Росії, чи “розповсюдження наклепницької підробки, яка зводить наклеп на радянський уряд та соціальну систему з метою підриву та ослаблення радянської влади”. Протягом судового процесу Синявський послідовно дотримувався точки зору, що кримінальне розслідування твору мистецтва як такого не могло “визначити значення мистецької роботи юридично та точно”. Незважаючи на це, Синявського засудили до семи років тяжкої праці. Він відбув частину терміну в таборах праці в Потмі (Мордовія), але був звільнений раніше зазначеного терміну та повернувся до Москви в 1973 р. й емігрував невдовзі до Парижу, Франція.