Цей кожух є одним з найпопулярніших предметів колекції Гнатюка в Українському музеї-архіві (УМА) в Клівленді, штат Огайо. Колекція складається з більш ніж 450 зразків українського текстилю, які були виготовлені для ритуальних церемоній, для домашнього використання і як прикраси в ХІХ і ХХ століттях. Мирослав і Анна Гнатюки збирали цю велику колекцію текстилю протягом багатьох десятиліть. Перші речі вони привезели зі собою, коли емігрували на Захід разом із сотнями тисяч своїх співвітчизників наприкінці Другої світової війни. Мотивація Гнатюків не є класичним прикладом культурної опозиції або опору комунізму, проте їхні наміри полягають у збереженні елементів української культури до моменту, коли вони зможуть повернутися додому. Подібно як інші колекції, зазначені в реєстрі під назвою «COURAGE», народне мистецтво закріпило стійкий український опір комунізму в межах певних спільнот, більш традиційні форми моди і самовираження, які відрізнялися від інтернаціоналізму і одноманітності, що лежали в основі радянського соціалізму.

Мирослав і Анна виросли в Галичині, частині західноукраїнської територій, що перейшла у підпорядкування Радянській владі у 1939 році в рамках пакту Молотова-Ріббентропа. Війна перервала його медичні студії, які він відновив в Австрії, згодом ставши лікарем. Перед тим, як переїхати з дружиною Анною та синами до США у 1949 році, Мирослав працював для допомоги та реабілітації в Організації Об'єднаних Націй у Німеччині. Вони підтримували зв'язок з родиною та друзями, які проживали в Радянській Україні, відправляючи пакунки з їжею й одягом та отримуючи натомість текстильні речі та костюми. У 1980-х роках вони почали регулярно подорожувати до України, мандруючи поповнювали свою колекцію автентичною шкірою, текстилем, керамікою та іншими народними речами з Галичини і гуцульських гірських районів.

УМА опублікувала видання про колекцію Гнатюка (яке щедро профінансувалося грантом гуманітарної Ради штату Огайо), видання не тільки демонструє цінність колекції Гнатюка в цілому, але й багато розповідає про пріоритети керівництва музею. Коли прийшов час Гнатюків знайти новий будинок для своєї колекції, вони запросили (за допомогою конгресменки Марсі Каптур) зацікавлені сторони з українських музеїв і архівів по всій Північній Америці. Багато представників цих закладів намагалися забрати найкращі твори для власних колекцій, але Андрій Фединський та Аніза Краус з УМА наполягали, що «колекція – це артефакт сам по собі, пам'ятник сімейній відданості українській культурі». Оскільки в багатьох емігрантських спільнотах, збереження культури було важливою частиною життя в новому світі, то неможливо відмежуватися від великої місії інституцій у діаспорі, яка довгий час полягала в прищепленні майбутнім поколінням почуття обов’язку, що сприятиме можливому звільненню України. Збереження культурної спадщини це частина більш широкої сфери активності, яка включала в себе участь у концертах, церковних богослужіннях, парадах і демонстраціях, які з однієї сторони окреслювали важливі поворотні моменти в історії, а з іншої – всіляко підтримували незалежність України.