Цю вишиту хустину виконала арфістка Вікторія Полтарєва у співавторстві з майже 40-ма жінками, ув’язненими на вулиці Лонцького в 1946 році. Музейні куратори вважають цей експонат цінними та нетиповим, оскільки кожна жінка залишила на ньому свій унікальний дизайн та ініціали, а також особистий тюремний номер. Витвір для музею передав син Вікторії Петро Полтарєв, який за прикладом матері теж став музикантом. Багато років вишита хустина зберігалася у приватному архіві родини Полтарєвих як згадка про складні та напружені стосунки між радянською владою та творчими особистостями, навіть якщо останні були впливовими.

Цей твір є яскравим відтворенням дев’яти місяців у в’язниці Полтарєвої. На хустині жінки відзначали важливі дати, коли вони не могли бути зі сім’єю або найближчими людьми з причини ув’язнення, наприклад, 7 січня 1946 року, на Різдво за юліанським календарем. Враховуючи, що цю хустину вишивало багато рук, внесок кожної був самобутнім, з регіональними мотивами та різною технікою ручного вишивання. Також важливо пам’ятати що умови, в яких ці жінки знаходились, забороняли їм це робити. Тому цю хустину неодноразово доводилось ховати від обшуків, передавати з камери в камеру, з поверху на поверх. Голки були створені з рибних кісток, а нитки виторочені з одягу, який носили ув’язнені.

На жаль, майже нічого не відомо про жінок, які відбували ув’язнення разом з В. Полтарєвою. Потрібно провести велику детективну роботу, щоб з’ясувати, хто саме ховається за багатьма ініціалами, що залишились на хустині.